Прав! Прав! Прав!

Фото до матеріалу: pravdulya.at.ua/news/prav_prav_prav/2012-03-19-7

Правда нарешті перемогла! Наша дружня критика не минула даремно. І братчик Самарський, отримавши догану, майже виправився. Й знову став до щільних лав націонал-патріотів. Включившись до боротьби за велику Україну. Вільну від клятих промосковських окупантів,Ми таки побачили обличчя Самарського та його побратимів у Харкові, біля Качанівської жіночої колонії № 54. Цієї вітчизняної Бастилії, де увязнена мучениця Юля.<

Ще зовсім не давно, вона намагалася змінити наше життя на краще. А її головним гаслом було: «Україна понад усе!». Тепер же вона в неволі, страждає за весь наш нарід. І обов`язок кожного щирого патріота, відвідати це, відтепер священе для нас місце. Братчик Сергій, довгий час заклопотаний різними справами, на жаль, забував про це. Але нарешті, його замучили докори сумління. Він згадав про Юлю, котра йому раніше стільки допомогала. І він відпрацював свою колишню неувагу. П`ятого березня, разом із активістами Северодонецької «Батьківщини» він пікетував в`язницю, вимагаючи звільнення невиннозасудженої. Ми раді знову вітати тебе друже Сергій, у нашому таборі! З прапором «Батьківщини» у руках, та прокляттями на адресу агентів Москви, на вустах!

Уявіть тільки но собі, як вони біснувалися з піною у рота. Казилися з люті, дізнавшись про це, всі ці комуно-фашисти, та російські шовіністи Северодонецька! Згадуючи, як Юля обіцяла обнести колючим дротом Донбас, відгородивши їх хижі руки від всієї іншої України. І ось вони на свій подив та жах, побачили по телебаченню та в інтернеті, вражаючу картину:

Фото, на котрих були плакати з гаслами: «Свободу Юлі», та твердженями: «Северодонецьк за Юлю». Написане від руки, щіре гасло плакатів. Сергій та його братчики, що скандували гасла підтримки. Земний поклін, котрий він привіз Юлі, від северодончан. – Все це виглядало настільки чудово та зворушливо. Що навіть деякі загартовані люди, не втрималися від скупої чоловічої сльози. Разом з низьким укліном від жителів Донбасу, наш побратим Самарський, привіз пані Юлі, символічний ключ від міста та сердець городян. Але й сам Самарський, являється живим ключем. Ключем, що відімкне ворота цього раніше неприступного та ворожого для нас міста. Перетворивши його нарешті, на цивілізоване місто, на кшталт Івано-Франківська чи Коломиї. І прикрасить його пам`ятником Степана Бандери. І хоча держиморди з охорони, вірні своїм хазяям та поневолювачам України, не дали можливості передати ключ. Все одно він багато що значить. Цей знак вдячності, від жителів Донбасу. Вдячності, за все те добро, що вона зробила для цього занедбаного та забутого Богом краю.

Активність братчика Сергія, не залишилася поза увагою. Хоча до самої Юлі, дістатися не вдалося, зате у Самарського була можливість поспілкуватися з Евгенією Тимошенко. Котра, саме в цей день, прибула до стін Качанівської колонії. У супроводі делегації ОБСЕ та лідера організації «Громадянський опір», Александри Кужель. І як справжній джентельмен, він віступив у ролі їх єкскорту. Засвідчивши дочці повагу до її матері.

Ти добре зараз себе показав, друже Сергію! Але не надто пишайся. Не забувай, що зроблене тобою, лише мала дещиця всього, що ти обіцяв і повинен здійснити. Однієї акції мало. Ми чекаемо від тебе й інших. І не лише в Харкові, а й в Северодонецку. Ми з надією спостерігаємо за тобою – нашою єдиною зброєю в цьому ворожому краї. Котрий ти повинен перетворити на форпост національної ідеї на сході. Ось тоді ми дісно зможемо сказати: «друже Самарський, ти віддав нам до рук Северодонецьк – ти наш!».