01.09.2017, 08:41

Небезпечний вояж у Росію чи Білорусь, або Вся правда про «братню любов»

Тетяна Фінкевич | Все новости автора

Лише за останні кілька місяців ми дуже часто чуємо історії про те, що громадян України затримують за нездійсненні диверсії у Росії чи окупованому нею Криму. Проте наших людей ці новини не лякають, вони продовжують необачно їздити на територію ворога. Чому?

Вже нікого не дивує нова хвиля фейкових затримань українських майбутніх «диверсантів» та «терористів» у Росії, а тепер уже і в дружній Білорусі. Ними стають шанувальники культурного надбання, відвідувачі родичів, закохані, що прагнуть побачень, чи просто заробітчани. Під допитливим оком російських слідчих вони зізнаються у своїх «чорних намірах», хоча родичі з України кричать через усі ЗМІ, що затримані не планували диверсій чи терактів у сусідній країні, а лише поїхали на роботу, відпочинок, до коханої.<

Шоу для телевізора

Мало хто має сумнів, що затримання українців є лише демонстративними картинками, що розраховані на внутрішнього та зовнішнього глядача. Скільки разів ми вже бачили, як доблесні працівники російських спецслужб знешкоджують підступного «кривавого українського диверсанта». Під приціл ФСБ потрапляли випадкові хлопці, що поїхали в Крим до моря чи до друзів, а там не пощастило… їх видавали за злісних зловмисників… Проте, всім зрозуміло, що затриманий інтелігентної зовнішності совсім не схожий ані на підступного, ані на кривавого, ані на диверсанта, якби нас у зворотньому не переконували російські офіційні особи. Північний сусід з цією метою почав вишукувати більш підходящі фігури: громадян із зачіпкою (історією, яку можна пред’явити світу), бо очевидно, що для правдоподібності обвинувачень необхідні інші докази диверсійної діяльності, ніж володіння українською та чоловіча стать.

І тут в нагоді стають недальновидні особи типу Геннадія Лимешка (затриманий нещодавно в Криму за підозрою у підготовці диверсійної діяльності), що послужили в збройних силах України, та які самі з певних причин поїхали на окупований півострів.

Спокуса грошима чи коханням

Проте потрібні недальновидні громадяни на територію окупанта заїжджають нечасто, а картинка в телевізорі потрібна завжди. В Україні стали помічати елементи організованої доставки майбутніх достовірних «диверсантів-терористів» у Росію.

Так, на гачок ФСБ потрапили три колишні учасники АТО, жителі Дніпропетровської області Юрій Бондар, Сергій Морозов та Станіслав Юркевич. Проте вони здогадалися, що їм запропонували виїхати до Росії на будівельні роботи, аби потім від їхнього імені здійснити теракти в Москві, тому втекли додому. Дуже вже підозрілими хлопцям виявились прогулянки московським метрополітеном, на площу, де сходяться три вокзали – Ленінградський, Казанський, Ярославський – та до аеропорту «Домодєдово» з фотозйомкою у тих місцях та відправленням фото в Україну.

Окремою ділянкою роботи ворожих спецслужб стала популярна соціальна мережа «Вконтакте», де звабливі дівчата ведуть патріотичні бесіди з нашими хлопцями, запрошуючи їх на зустріч у Росію чи, як сталося із 19-річним Павлом Грибом, у Білорусь. Там хлопці зникають у якомусь слідчому ізоляторі та з’являються вже згодом із власноруч написаним зізнанням.

Менталітет навіть війна не змінює

Всіх цих людей, яким пощастило вибратись чи не пощастило, об’єднує один спільний момент. Вони переконані, що поїхавши у Росію, за звичкою, будуть у безпеці, зможуть, як і раніше, милуватись Кремлем, працювати на будівництвах, відвідувати родичів, призначати побачення. Ці випадки доводять, що у ментальності наших громадян Росія досі залишається другом і братом. Тисячі смертей цей світогляд не змінили. Перебування у зоні конфлікту теж не впливає на ставлення вояків до ворога. Адже вибираючи між роботодавцем у Європі та Росії, вони чомусь обрали останнього. То як тоді можна дорікнути вчителькам російської літератури, які марять Петергофом та Ермітажем чи молодим художникам, що поїхали нещодавно дивитися на Софію Новгородську.

Ніде правди діти - Росія проросла в багатьох українцях, укорінилась. Важко вирвати те коріння із серця, навіть якщо ворожі солдати ходять по нашій землі, захоплюють території, вбивають людей. Однаково, багато хто досі шукає виправдання російським діям: то вони борються не з нами, а з нашою поганою владою, чи з Америкою, чи з блудом європейським, чи з НАТО та й ми самі винні тощо.

Страшно подумати, скільки ще треба біди, щоб розум українців нарешті переміг у серці ту братню любов.

Тетяна ФІНКЕВИЧ

Теги новостей: