Всі різні – і це допомагає триматися разом. Як працює україномовний розмовний клуб у Сєвєродонецьку

Мар’яна Вольська приїхала зі Львова в Сєвєродонецьк у 2018 році. Вивчаючи його історію і культуру, вирішила зробити україномовний розмовний клуб у російськомовному місті. Багато сєвєродончан ідею підтримали: стали зустрічатися та спілкуватися українською, а ще роблять для містян цікаві культурні заходи. Хто і як об’єднався у цьому розмовному клубі – читайте у матеріалі ВЧасПик. 

Немає однодумців. І це жива чесна комунікація

 – Ідея клубу виникла на підставі всього, що я побачила в Сєвєродонецьку, познайомилася з дуже цікавими людьми, — розповідає Мар’яна. – Найцікавішою була історія двох дівчат, які у своєму буденному мовленні говорять російською, але після навчання в Києві стали спілкувалися між собою українською. Я зрозуміла, що можливо в місті є люди, які теж прагнуть комунікувати українською.

Дівчина помітила, що в селах Луганщини люди спілкуються українською. Але, коли вони перетинають поріг міста, рідна мова зникає. Тож запропонувала благодійній організації «Восток-СОС» створити середовище, де можна спілкуватися українською. У публікації у Фейсбук Мар’яна анонсувала перше заняття на 17 червня 2019 року.

- Прийшло близько 20 людей. Я пам’ятаю, що ми ставили додаткові стільці. Була здивована, думала, що буде дуже мало бажаючих, — згадує Мар’яна. 

Уроки у цьому клубі повністю безкоштовні, можуть прийти будь-хто і будь-якого віку. 

- Саме в такі моменті ми бачимо наскільки можемо бути різними, бо виховані в різні періоди історії України. Взагалі в клубі немає однодумців. Ми всі різні, і це допомагає нам якось триматися разом. Кожен може висловити свою позицію, якою вона б не була і сказати, чому він погоджується і чому не погоджується. І це прекрасно, тому що це жива чесна комунікація, якої, як мені здається, не вистачає не тільки в Україні, але інколи між українцями одного і того ж міста,- зважає засновниця.

Віталій відвідує клуб з першого дня його заснування, й для нього це не тільки спілкування.

— Одна з причин, чому я став ходити в україномовний розмовний клуб, те, що мене не сприймали в родині, — розповідає він. — Я дуже хотів розмовляти українською мовою, але це дуже різало слух і мені казали — не муч нас. І я прийшов, вибачився перед всіма і сказав: я буду тут навчатися, буду різати вам всім слух.

Віталій – переселенець, і вважає однією з причин, чому довелося залишити свій дім, те, що люди не відчували себе громадянами України.

- Мова – це те, що об’єднує нас як українців, те, що об’єднує нас як націю, і це одна з причин, яка призвела до того, що у нас є зараз відокремлена територія, — ділиться Віталій.

***

Цей матеріал – частина інтерактивного медіасеріалу на Свои.City. Ми зібрали 8 історій про активістів і громадські проекти зі сходу, які об’єдналися, щоб реалізувати спільну ідею. Вони розповідають про те, як ефективно втілити свій задум в реальність і як в цьому допомагає команда. Дивіться відео і знайомтеся з нашими героями.

***

Багато дізналися про себе самих

Розмовний клуб — це не підготовка за шкільною програмою, а практикування мови. Перші теми були на базових предметах: математика, релігієзнавство, культурологія і політологія. 

— Взагалі, перші заняття — це така особлива атмосфера, коли придивлялися, вивчали один одного, — говорить Мар’яна. — Ми багато чого зрозуміли, вивчили. Потім пішли в русло історії. З’ясувалося, що багато людей пам’ятають історію Російської імперії, Малоросії. З історії України майже у всіх були якісь прогалини, дилеми або суперечні питання.

Щоб спілкуватися на проблематичні питання з історії, відвідувачам клубу довелося шукати перевірену інформацію — посилання на історичні джерела, бажано українських науковців.

— Таким чином ми багато чого дізналися про себе самих, бо коли ти говориш свою первинну думку або ставлення до чого-небудь, часто воно є емоційне і не має фактажності, — пояснює організаторка клубу. — Такі заняття допомогли будувати свої думки за допомогою пошуку інформації або перевірці теорії, яку ми обговорюємо. Я вважаю, що східний регіон не говорить українською не через те, що не бажає, а через те, що було багато травматичних ситуацій. Наш клуб є джерелом об’єктивної інформації, і ми завжди шукаємо причини та зв’язки. Якби ці всі моменти пророблялися в нашому регіоні, в нас не було б конфліктів.

Звичайно, спілкування не обмежується клубом. Є люди, які зараз дуже активно намагаються вдома говорити українською. Вони розповідають, що не завжди добре виходить, що збиваються.

— В нас навіть був тиждень, де ми просили касирів розмовляти з нами українською. І суспільство реагує і позитивно, і негативно, — згадує Мар’яна. — Негативні речі відбуваються через те, що люди не звикли, і ми нічого не робимо, щоб це змінилося.

Об’єднуватися, щоб рухатися вперед

Приміщення для занять надає благодійний фонд «Восток-СОС», також тут дають обладнання для презентацій, техніку для друкування текстів. А проєкти, які організовує україномовний розмовний клуб потребує й ресурсів з боку його учасників. 

Наприклад, два роки поспіль організовують свято Івана Купала. В цьому році, за словами Мар’яни, захід був простим, але затратним. Наталя, учасниця клубу, пошила для хлопців вишиванки. Медальйони для винагороди зробила із солоного тіста Діана. Також були люди, які відповідали за ігри, музичне супроводження, освітлення факелами. Були актори, що вивчили сценарій, мали взаємодіяти з людьми, давати різні завдання, контролювати.

Членкиня клубу Галина теж брала участь в організації свята Івана Купала. Розповіла про щоденні репетиції, кропітку підготовку заходу, але винагородою стали гарні враження, задоволення, вдячність глядачів і багато гарних відгуків.

- Ми об’єдналися в клубі, бо нам подобається спілкуватися українською. Ми всі різні за професіями, за поглядами, і дуже цікаво почути іншу думку, знання іншої людини. Ми тут отримуємо позитивні емоції. Нам тут подобається, — говорить Галина.

- Об’єднуватися потрібно для того щоб рухатися вперед, — Коли ми нічого не робимо, ми просто деградуємо. І для світу, своїх близьких ми не приносимо нічого. І якщо ми подивимося ззовні, то зрозуміємо, що світ не крутиться навколо нас. І коли ми починаємо щось робити для когось, ми відчуваємо ту саму енергетику єдності. Весь цей рік вона тримала мене, бо бувають такі моменти, коли немає ніяких сил. Клуб — це наша родина, це моя сім’я. У нас не завжди однакові погляди. Але для цих людей багато чого хочеться зробити, це велика цінність.

 ***

Цей медіасеріал створено в межах Програми ООН із відновлення та розбудови миру за фінансової підтримки урядів Данії, Швейцарії та Швеції.

Програму ООН із відновлення та розбудови миру реалізують чотири агентства ООН: Програма розвитку ООН (ПРООН), Структура ООН з питань гендерної рівності та розширення прав і можливостей жінок (ООН Жінки), Фонд ООН у галузі народонаселення (UNFPA) і Продовольча та сільськогосподарська організація ООН (ФАО).

Програму підтримують дванадцять міжнародних партнерів: Європейський Союз (ЄС), Європейський інвестиційний банк (ЄІБ), а також уряди Великої Британії, Данії, Канади, Нідерландів, Німеччини, Норвегії, Польщі, Швейцарії, Швеції та Японії.