Душа

Душа

 <

Останнім, хто бачив її, і… востаннє —

Був сивий, старезний дідок-домовик.

Тривожно здригнулися коні у стайні,

Ледь тільки ступила вона за поріг.

Пішла, залишаючи сонну господу

Синам і дружині. Прозора, німа.

І раптом згадала: від власних народин

Вона не виходила з хати сама…

Підвладна турботам і радощам того,

Хто сіяв і жав, будував і беріг.

Хто власним жалем не обтяжував Бога,

А ранком ледь чутно зітхнув і… затих.

А сонце червоним підводило стріхи…

І вже відлітаючи в край прабатьків,

Вона посміхнулася щасно і тихо.

А так тільки він посміхатися вмів.