В Новом году представляем нового литератора - Юлия Сикора – 22 года. Рубежное.

   В Новом году представляем Нового литератора
Юлия Сикора – 22 года. Рубежное.

***
   У когось криза середніх літ,
А у мене творчості криза.
Думки топчаться біля воріт
І не можуть піднятися знизу.<

  Вони в когось снують на душі.
І зриваються в КОГОСЬ, не в мене.
В голові лиш одні спориші.
Мізки, наче як жито зелене.

Важко жити – реальність така.
І байдужість не в мене одної.
Риба в’яне у мене з хвоста.
І у горщику в’яне алое.

Скажете: «Що ж ти, дівко, верзеш!
І дурню не пиши ж бо, не треба!»
А я хочу у небо без меж,
А не клаптик в вікні того неба.

Я дурію потрохи без снів,
Мене тиснуть суспільства окови.
Мене давить буденність тих днів,
Що приходять все знову і знову.

  ***
   Застуджений вечір
Постукав у душу.
Він так недоречно –
Впустити все ж мушу.
Він також самотній.
Куди ж його діти?
То ж хай хоч сьогодні
Він буде зігрітий.
Посидимо разом,
Помовчимо стиха.
Слова всі одразу
Подібні до лиха…
Я буду мовчати,
Він встане і вийде.
Він мав, що сказати…
Він завтра знов прийде…
І буду я знову
Творити, писати…
Не варті розмови,
Ми будем мовчати…

   ***
   Знову сірим в душі намалює зима,
Роздавивши пустельність бажань.
Як боротися з нею, коли вже сама
Я зійшла зі стежини шукань.
Перестала шукати кохання й тепло,
Справедливість, логіку, шлях.
Перестала шукати… та з тим за одно,
Все ж лишилась у долі в боргах.

  ***
   Ми маріонетки в цьому світі.
І хтось тримає ниточки міцні.
І назавжди ми зв’язані, повиті.
Допоки ти стоїш на цій землі.
Хтось грається, керує, розважає
Всі забаганки, що породжені в душі.
Але, напевно, він таки не знає –
В його театрі всі ляльки живі.
І хоч це важко – ти зроби щось незразкове,
Руйнуй стандарти, що усталились давно.
А ти все ж розірви свої окови,
І йди знімай своє, живе кіно.

   ***
  Підвіконня…
Чашка кави…
Знов дощі…

Це безсоння…
Нащо справи…
Сам вночі…

Думки роєм…
На папері…
Пару фраз…

Серце моє…
Як у жмені…
Дам наказ…

Хочу волі…
Давлять стіни…
Знов сама…

Краще б долі…
Замість глини…
Набрала…

  ***
   Березень – сніг на дворі.
Місто із сірого стало знов білим.

Радість одній дітворі.
Здається, що місто стало знов сивим.

Холодно – в душу журба.
Тільки палю, щоб заповнити димом
Душу – а там лиш зима.
Лінія долі пішла якось криво.

Місто – вбивця надій,
Холодом давить і душить дротами.
В долоні залишки мрій –
Інші рознесені містом котами.