КРІСТІНА ХИЖНЯК, 8 років ЖАДНІСТЬ. м. Рубiiжне

КРІСТІНА ХИЖНЯК, 8 років
                                                  ЖАДНІСТЬ <

Жили-були два брата. Один з них був бідний, хоч весь час працював, а другий – багатий. То ж вони майже не родичалися. Та ось одного разу багатий приходить до бідняка, а той нічім не зміг і пригостити його. «Пробач, брате, - каже бідняк, - що не частую, та у мене зараз в хаті і шматка хліба нема». Розсердився той за такий прийом, не повірив, що брат каже правду, і велів віддати йому хату, що дісталась бідняку в спадок.
Без хати, залишивши свою дружину у сусідів, пішов бідняк шукати долю. Аж ось зустрівся він з якимось дідусем. В розмові з ним розказав про своє горе. «Не журись, синку, - заспокоїв його дідусь, - глядиш, все якось влаштується. Існує ж справедливість на світі». Потім, звернувшись до нього, попросив допомогти». «Чим же я вам можу допомогти?» - запитав бідняк. «В нашім селі було джерело, - сказав дідусь, - з якого ми всі брали воду. Та от звідкілясь величезний камінь замурував його, залишивши нас без води». « А що, нема кому його здвинути?». «У нас в селі одні немічні залишились, їм самотужки невзмозі здвинути той камінь, а без того нам – лихо». Погодився бідняк допомогти людям, і вони вдвох попрямували прямо до того каменя..
Невдовзі й дісталися до цілі. Камінь насправді виявився великим. Та бідняк звик до важкої праці і тому на радість селян зміг впоратися з роботою. Струмок знову ожив і веселим співом повідомив по це округу. «Спасибі тобі, синку, за допомогу», - сказав дідусь і попросив принести йому гілочку з дерева, що росло неподалік від джерельця. Взявши з рук бідняка ту гілочку, він щось пошептав над нею, а потім навхрест махнув. Як же здивувався бідняк, коли побачив перед собою на ще недавно пустому місці новеньку хатину, криту очеретом. Вражений побаченим, він не зразу здогадався, що поруч з ним був не простий дідусь, а добрий чаклун. «Це тобі, синку, моя вдячність за допомогу і за твоє добре серце», - сказав той.
Бідняк подякував, низько вклонився дідусеві і швидко попрямував до свого села з гарною звісткою для дружини. Її, зажурену й безпорадну, знайшов він у колишніх сусідів, таких же бідних, як і вони самі. «Ходім швиденько зі мною, є для нас гарна новина», - тільки й сказав їй бідняк. А вже по дорозі розповів про все, що з ним трапилось за час, коли він був відсутній. Радощам подружжя не було меж. Вони завзято почали займатися облаштовуванням свого нового житла.
А тим часом чутка про те, що у бідняка з’явилася нова хата, швидко долетіла і до брата-багатія. Той на власні очі вирішив переконатися, що то не плітки. Знайшовши нове житло брата, навіть не привітавшись, він розпитав у господаря як все сталося. Нічого було приховувати меншому брату, і він все розказав, як і що з ним трапилось.
Навіть не попрощавшись, з червоними плямами на обличчі від заздрощів, старший брат подався шукати того самого дідуся. Невдовзі таки знайшов. «Кажи, діду , що я маю зробити, - звернувся він тоном, яким звик розмовляти з прислугою, - щоб ти подарував і мені таку ж хату, як моєму брату?». Не сподобався цей молодик дідусеві, щось бридке було в його голосі. «Кожен повинен мати те, на що заслуговує», - тільки і сказав він, відвернувся і попрямував своєю дорогою.
Нічого, та вже й нікому було відповісти, і багач понуро пошвендяв ні з чим додому. Та ще здалеку помітив він прямо перед собою якесь велике вогнище в селі. Уважно придивившись, він розгледів: то горить його маєток.
К і н е ц ь