Эссе на тему выборов. Анна Лукина

   Лукіна Анна Василівна 1996 р.н. Місце навчання: Сєвєродонецький колегіум, 11 клас

   Українські вибори очима учнівської та студентської молоді.<

   Одного разу мені довелося бути свідком такої буденної у наш час ситуації. Напередодні виборів до Верховної Ради України я почула розмову двох студентів, які із палкою наполегливістю обговорювали досьє кожного кандидата та його шанси у «бюлетенському» змаганні. Я також зацікавилася цією темою і вже хотіла приєднатися до їхньої дискусії, коли почула своєрідне резюме розмови:
- Ти знаєш, я, мабуть, зовсім не піду на вибори.
- А я проголосую проти всіх!
І я замислилася над цими, здавалося б, звичайними словами. Чомусь вони, як гостра стріла, проткнули моє серце і викликали обурення, непорозуміння і навіть гнів у моїй душі. Невже ці молоді люди – майбутнє нашої держави, мають у своєму серці таку пасивність та байдужість?
Але хіба ці дві людини вирішать нашу долю? Один бюлетень у великій урні для голосування зовсім загубиться і не буде відігравати суттєвої ролі у ході підрахунку голосів. Та чи можна бути впевненим, що таких людей зовсім мало? Я вважаю, що ні. Кожен може в останній момент передумати чи піддатися раптовому спалаху байдужості. І в цьому я вбачаю найбільшу трагедію нашого суспільства. На жаль, наші предки, які стільки віків боролися за незалежність та самобутність неньки України не передали той патріотизм та щиру любов справжнього українця, що надихає на нові подвиги заради спільної мети. Так, це дійсно сумно. Бо, як речовина складається з молекул, а молекули - з атомів, так і наша держава поділена на маленькі частинки – людей. І кожен голос цієї крихітки найголовніший, хоч і серед сорока восьми мільйонів.
Можливо, якщо б кожен громадянин розумів усю важливість та значущість свого становища, ми б не чули таких байдужих розмов, і на виборчих дільницях були б величезні черги. Але ж ідеального суспільства не буває, бо кожна людина – особистий індивідуум зі своїми почуттями, переконаннями та поглядами. А ці погляди не завжди бувають патріотичні та шляхетні. І в цьому не можна звинувачувати ні кандидатів, ні передвиборчі кампанії, ні президента. Кожен із нас сам повинен усвідомлювати свою частину у величезному цілому і примножувати його позитивну сторону.
Отже, я хочу порадити тим молодим людям, свідком розмови яких я стала: «Не думайте, що ви піклуєтеся про себе, бо якщо ви не вибираєте майбутнє країни, то майбутнє вас та ваших дітей скоріш за все буде не таким райдужним та щасливим, адже ми все ж таки невід’ємна частина рідної держави.»