Вишиванка й рідна мова не вмре, не загине.

    Вишиванка й рідна мова

Не вмре, не загине. <

Не загине правди слово

Слава Україні!

      Батьківська хата, мамина колискова, бабусина вишиванка – то все , що єднає всіх нас незалежно від поглядів, положення в суспільстві, у подобань і зветься ваговим словом – коріння. „Без коріння сохне все живе...” співається у відомій пісні. „Хто ми? Якого роду?” – таким запитанням почала чергове спілкування з екскурсантами директор міського музею Ольга Каут на історико-етнографічній виставці „

      Скринька моєї бабусі”, яку працівники музею з великою любов’ю облаштували, долучившись до проведення місячника з патріотично-інтернаціонального виховання. Одними з запрошених на екскурсію були вихованці Кремінської загальноосвітньої школи-інтернату І-ІІІ ступеней та Рубіжанського обласного учбово-реабілітаційного центру. Вони не тільки милувалися вишиванками, знайомилися з елементами інтер’єру давнини та предметами вжитку, а й здійснили манливу подорож через віки й простори, замислившись над історією рідного краю, призначенням людини на землі, над такими вічними поняттями, як життя і смерть, вірність і зрада, любов і розлука, щастя і недоля.
   Того разу завітали на виставку й почесні гості: заступник міського голови Ю.М.Арцев, помічник народного депутата України В.М.Гладков, президент БО „Народного депутата України Олексія Кунченко” А.Г.Демченко.
Юрій Миколайович Арцев, привітавши присутніх, говорив про значний внесок міського музею в культурне життя Рубіжного у патріотичне виховання дітей та молоді, про те, що музей – це заклад, який працює не від події до події, по святах , а у щоденному режимі, вирішуючи державну справу – виховання майбутнього громадянина, збереження історичних цінностей. Він завжди може розраховувати на підтримку влади міста, яка вже розглянула на сесії міської ради програму реконструкції та розвитку музею.
Представник народного депутата О.П.Кунченка Володимир Миколайович Гладков, звертаючись до школярів, наголосив їх увагу на те, що виховання патріотів має декілька складових, а саме: на прикладах героїчного минулого, подвигів нашого народу в Великій вітчизняній війні, в інтернаціональній місії, на пам’ятках архітектури, на культурній спадщині нашого народу, в чесній праці, самовдосконаленні.
- Все, це ми маємо у наукових дослідженнях, повсякденній праці вихователів і вчителів, у кінофільмах, витворах літератури і мистецтва.
    В музеї можемо побачити все на власні очі, доторкнутися до живої історії. І хай ця виставка не тільки розповість вам про наше коріння, а і спонукає продовжити традиції слов’ян, щоб ви не тільки вміли тримати мишку від комп’ютера, а й голку з ниткою, вміли пришити ґудзика, а найталановитіші з вас могли творити отаке вишиване диво.
Володимир Миколайович підтверджуючи свої побажання, подарував дітям набори для вишивання і солодощі.
А далі почалася казка. Науковий співпрацівник Новоайдарського краєзнавчого музею В.П.Черкашина провела екскурсію експозицією, яку створила на виставці разом з працівниками музею, зупинившись на історії одягу наших предків, та ще й продемонструвала деякий з них на присутніх. Вийшов такий собі майстер-клас. А ще діти отримали дуже цікаву інформацію. Одна з них така: всі ми знаємо що у нас і росіян одне коріння, ми – слов’яни. Та все ж різнимося між собою. Наприклад з давніх часів українська жінка завжди була поруч зі своїм чоловіком (майже гендерна рівність), не вище і не нижче його. У мирні часи займалася хатньою справою, а коли вирушали козаки на війнонько то господиня повністю заміняла чоловіка у обійсті, а при потребі боронила родину, ставши до зброї. Тому й звалася і зветься вона досі дружиною. У росіян жінка завжди „під чоловіком”, вважається слабкою статтю і зветься жоною. У світі дотепер українська жінка цінується як добра господиня, справжня козачка, за красу і силу.
     Валентина Павлівна розповіла про те, що одяг наші пробабусі, бабусі завжди прикрашали не лише з міркувань естетики. Вони вишивали, мережили його біля горловини, по рукавах, подолу і вважали це оберегом від хвороб і нечистого ока.
З цікавістю дізналися учні про те, що конопля, яка зараз має негативну славу, дуже цінувалася у продавні часи. З насіння виготовляли олію, муку, ліки, стовбура і гілочок – волокна, з яких пряли полотно, а з нього шили сорочки і іншу одежину, скатертини, рушники. Проводячи тематичний екскурс Валентина Павлівна знайомила з історією краю наших сусідів. Ольга Олексіївна Каут розповіла про знаряддя домашнього вжитку, за допомогою якого пряли, шили і господарювання у ті часи: прялки, гребні, рубелі, рогалі та інші предмети, які талановиті українці виготовляли самотужки.
     Далі діти мандрували світом рушників. Кожен українець знає, що рушник – то символ України, оберіг і як зараз модно говорити його бренд. Тому саме рушникам було відведено найпочесніше місце – вони прикрашали стіни і навіть під стелею створили чудодійну композицію, неначе б то вітрила відривали нас від землі і підносили у височінь. Не випадково багато існує досліджень про історію рушника в наукових працях.
     Вишиванки, рушники супроводжували людину від дня народження й до смерті. Ще дівчинкою майбутня наречена готувала собі посаг. Рушниками зустрічали і пов’язували сватів. Чекаючи на немовля, жінка вишивала для нього першу пелюшку, чепурила вбрання. Рушники висіли біля ікон, пізніше біля фотографій членів родини, в церквах. У найвправніших майстринь вся хата „потопала” у вишиванках. Кожний малюнок був символом: голуби, квітки, колоски, калина ... і мав своє значення. На виставці були рушники, яким виповнилося по сто років, а життєстверджували цю красу роботи сучасних майстринь з Нового Айдару, Лисичанська, Северодонецька, Кремінної, клубів „Сударушки”, „Зустріч”, творчого об’єднання „Золоте коло”, які протягом багатьох років спілкуються між собою і беруть участь у виставках і святах нашого міста.
У присутності учнів і почесних гостей дипломами за активну участь у виставці були нагороджені працівники Новоайдарського краєзнавчого музею, творчі обїеднання і клуби: „Червона ниточка” і „Натхнення” з міста Сєвєродонецьк, „Скарбниця талантів” з Кремінної, „Джерело” з Лисичанська, „Сударушки”, „Зустріч” і „Золоте коло” з Рубіжного, завідуючій Новоолександрівським сільським клубом Кремінського району Наталії Бордюг було вручено „Подяку” за допомогу в організації виставки.
     На завершення свята науковий співпрацівник Ольга Старикова провела для учнів цікаву вікторину, у якій з’ясувалися знання учнів свого рідного краю. Про дике поле, чому наше місто Рубіжне має таку назву, про найвідоміші факти з історії міст-сусідів – Лисичанська та Кремінної. Вихованка Рубіжанської ДШМ Дарья Костенко подарувала присутнім український танок.
17 листопада прийняла перших екскурсантів виставка „Скринька моєї бабусі”. До 23 грудня буде діяти ця унікальна виставка, яку вже зараз відвідали майже 200 чоловік. Вона не залишає жодного байдужого, бо організували її з великою любов’ю і шаною люди закохані у безцінні шедеври історії і культури українського народу Ольга Старикова та Світлана Дарашкевич. Кожна квіточка, кожний малюнок на вишиванці, наче пір’ячко Жар-птиці виграє веселковими барвами, вабить зір, бентежить душу. Після такого уроку історії навіть не зчуєшся , як серце переповнеться гордістю за нашу славну неньку-Україну, за її велике минуле, за наш талановитий і мудрий народ, що створив таку неперевершену красу. Успішній роботі виставки „Скринька моєї бабусі” сприяли управління освіти і управління культури нашого міста.
Минають віки, змінюються суспільні устрої, а традиції народу одвічні . Ще й зараз на державному рівні хлібом-сіллю на рушниках зустрічають поважних гостей. Батьки вінщують рушником молодих, і в будинках одруження вони стають на рушники щастя. Уже в радянські часи видатні композитори й поети склали свої пісні про вишиванки й рушничок – це все не тільки традиція, це – душа народу, поетичний вияв його працелюбної і співучої вдачі, втілення його історії, моралі, мрій і прагнень. Ми не знаємо коли саме народжувалися перші перлини народної творчості. Обрядові зразки, особливо ті, що розповідають про життя звірів, птахів, рослин сягають своїм корінням у часи Київської Русі, або ще й глибше – у сиву прослов’янську давнину і з’єднують кожне наступне покоління невидимою ниточкою. Вона як мати-берегиня стоїть на сторожі тих заповідних джерел, що нині живлять наше національне відродження.
     Зберігається в міському музею Рубіжного й наш оберіг, яким став рушник, вишитий майстринями міста і презентований до тридцятиріччя святкування „Дня сім’ї”. Він з’єднує в єдину територіальну громаду багатонаціональну родину рубіжна, які разом будували місто хіміків і тепер вважають його рідним.
Рушник уквітчаний калиновим хрестом
І скріплений вселенським материнським молоком
Тим білим тканим полотном
Рубежне стелить по шляху
Хрестом ми з’єднанні людським в безсмертності буття
Де вічно людське щастя та життя
Ольга Каут
     Свої візерунки на цьому рушникові дружби поставлять представники нового покоління як це зробили учні Рубіжанського обласного учбово-реабілітаційного центру 24 листопада. Цього дня історико-етнографічна виставка завітала на гостини до центру. Саме молодим берегти історію волелюбного, нескореного народу і творити нову, яка ніжним лепетом лунає над колисками народжених немовлят у вільній країні, теплими крилами обіймає молода, золотими сурмами вітає сонце нашої свободи.
Любов Таранець