15.03.2019, 18:58

Український школяр допомагає дітям одного з найбідніших регіонів Африки

Ольга Станішевська | Все новости автора

Випадків, коли робота журналістів призвела до гарних наслідків, існує безліч. І ця історія саме про таких. Дії однієї людини можуть так сильно надихнути, що буде не шкода пролетіти половину світу.
Селища республіки Того – не найкраще місце як для дорослих, так і для дітей. Досить часто найменші його жителі  не мають жодного уявлення про те, що ж таке дитинство – воно проходить за важкою, виснажливою працею. 
Сам так провів перші роки свого життя голова тоголезської благодійної організації «Літати, щоб жити» Джеремі Пімізі – людина, якій вперше вдалося підняти шум та привернути увагу до такої важкої, серйозної та навіть дещо страшної теми.
Джеремі провів досить багато років у намаганнях достукатися до розуму та серця великої кількості людей. Він намагався зв’язуватися з тоголезськими бізнесменами, музикантами та політиками – але всі вони залишалися глухими до його прохань та благань. Певно, не міг тоді уявити цей чоловік, що крик про допомогу почують не десь, а зовсім в іншій країні, на іншому континенті – в Україні.
Але, почнімо з початку. Дії Джеремі та його наполегливість все ж мала деякий результат – життям села ковалів зацікавилися журналісти. Вони зняли сюжет про життя мешканців селища для створення документальної стрічки. Величезне значення саме для цієї картини має спосіб життя дітей, що народилися в тоголезському регіоні Кара. Фільм має назву «Того. Виживай з дитинства». Документальна стрічка щиро, відверто та болюче розповідає про те, якими є умови життя та виживання в африканських селещах. Серця у всьому світі просто здригнулися від жаху.
Те ж саме відчуло ще зовсім юне, дитяче серденько простого українського школярика – Андрія Феднова. Подивившись фільм про те, як вимушені жити його ж ровесники, хлопець не зміг залишитися осторонь. Він одразу ж звернувся до свого батька та запевнив його у тому, що потрібно терміново летіти до Африки і подарувати дітям м’яч. Батько хлопця подивився стрічку та повністю підтримав синову ініціативу і вони почали процес підготовки до такої подорожі. 
Варто розуміти, що життя дитини в такому селі майже неможливо назвати дитинством таким, яким ми звикли його бачити. З самих перших років життя маленькі селяни дуже тяжко працюють. Звісно, такі умови життя та існування – не найкращі для розвитку, навчання та веселих ігор.
Досить часто такі діти навіть жодного разу не були у школі, натомість вони прикладають величезну кількість зусиль, щоб потрапити до Нігерії – лише там вони мають хоч якісь шанси отримати роботу. Звісно, її не можна назвати ні легкою, ні приємною. Часто дитина проводить по 12-14 годин на плантації, отримуючи за це, в кращому випадку – кишенькові гроші, в гіршому ж – трохи харчів.
Досить часто єдиною розвагою та розрадою таких дітей стає вуличний футбол. Хлопці та дівчата роблять м’ячі з усього, що знайдеться, та влаштовують запеклі баталії. Звісно ж, це дає можливість вилити емоції, розважитися та зблизитися.
За декілька місяців Павло Феднов разом з шестирічним Андрієм опинилися в Африці. Зустрічав їх той самий Джеремі, якого вони знайшли в соціальних мережах, крик якого про допомогу і став рушійною силою цієї подорожі.
Українські гості прибули не з порожнімі руками - вони заздалегідь запаслися цінними для жителів села подарунками. В першу чергу це були речі, яких так не вистачає в африканських селищах – це гігієнічні засоби, продукти, речі першої допомоги.
Звісно ж, не забули й про малечу – Андрій привіз своїм африканським одноліткам різні іграшки та канцелярські приладдя. Але найважливішим і таким омріяним подарунком була величезна кількість справжніх професійних м’ячів для вуличного футболу.
Після цього батько з сином взялися за приготуванням смачної вечері для всіх жителів села.
Андрій і Павло залишилися ночувати в звичайній сільскій хатинці, а на ранок  їх чекала ще одна дорога – необхідно було повернутися в столицю, щоб поповнити запаси та відправитися до іншого бідного тоголезського селища.
В своїй статті Джеремі розповів про те, що вже дуже давно не бачив дітей і жителів тоголезських селищ настільки щасливими і веселими.
Він також розповів про те, що така допомога з України сильно надихнула його і змусила повірити в те, що в інших куточках Землі живе величезна кількість добрих людей, які готові поділитися тим, що мають самі.