У питанні ВПО необхідно відмовитися від розрізнених програм і запровадити єдиний державний підхід із чіткими результатами інтеграції. Держава має забезпечити умови, за яких протягом 5 років вимушені переселенці повністю інтегруються до громад, а система підтримки ВПО повинна стати єдиною державною політикою замість нинішніх окремих програм.
Таку позицію висловив голова Асоціації прифронтових міст та громад, мер Харкова Ігор Терехов в інтерв'ю "Укрінформу", передає Час Пік.
За його словами, статус ВПО не має бути довічний і може надаватися на обмежений період, наприклад, на п'ять років. Протягом цього часу держава разом із місцевою владою має забезпечити повну інтеграцію людей у нові громади.
Терехов запропонував також запровадити умовний "день вимушеного переселенця", наприклад 25 лютого, коли щороку можна підбивати підсумки підтримки ВПО, визначати досягнення, проблеми та подальші кроки. Він підкреслив, що допомога переселенцям повинна включати не лише фінансові виплати, а й створення умов для життя і роботи.
На його думку, ключовою проблемою залишається відсутність цілісної державної системи супроводу переселенців - з моменту переміщення до інтеграції до нового суспільства чи можливого повернення додому. Натомість має діяти єдиний маршрут підтримки, який забезпечить людині індивідуальний соціальний супровід без необхідності самостійно звертатися до різних установ.
"У рамках Асоціації прифронтових міст і громад ми з колегами запропонували концепцію єдиного маршруту для переселенців - коли держава та суспільство працюють як єдина система. Щоб людина не ходила інститутами, щось випрошуючи, а отримала індивідуальний соціальний супровід", - зазначив Терехов.
Він також розповів, що прифронтові громади зараз мають найбільше навантаження, тому фінансова модель держави має враховувати місце фактичного проживання людей. На його переконання, підтримка має бути системною та спрямованою безпосередньо на громади, які приймають переселенців.
Терехов додав, що ця відповідальність спільна для держави та місцевого самоврядування, адже йдеться про людей, які втратили будинки через війну та залишилися в Україні, обравши не окупацію, а життя у вільних громадах.
