Мешканцям "трикутника" доведеться поборотися за дахи над головою: житло відбирають через "суд" незалежно від місця проживання та документів

На тимчасово окупованій території Луганської області "влада" розійшлася настільки, що у списках "безгоспного" житла опинилася нерухомість, власники якої навіть із регіону нікуди не виїжджали. Разом із рішеннями про віджимання квартир місцеві "суди" почали отримувати й оскарження.

Які "казуси" відбуваються із "прихватизацією" нерухомості в окупації - розповість Час Пік.

Легалізація "націоналізації" майна

Влітку 2024 року так звана "Народна рада ЛНР" ухвалила "закон" про "безгоспні житлові приміщення", яким легалізував та закріпив механізм вилучення нерухомості у законних власників. Будь-яка квартира може потрапити до "чорного списку". У такому разі у власників залишиться 30 днів для того, щоб довести право власності. Звичайно, для цього потрібно мати всі російські документи.

Процес іде повним ходом, хоча згідно з російським законодавством "перехідний період", у який можна заявити про право власності на житло, має діяти до 2028 року. Чекати на 2028 рік ніхто не став. "Влада" поспішає якнайшвидше віджати об'єкти нерухомості. Причому йдеться не лише про житлові приміщення, а й про торгові, виробничі, комунальні об'єкти. Об'єкти отримують нових "господарів", а справжні власники навіть не завжди знають про те, що квартири та будинки вже їм належать.

Ситуація у містах "трикутника"

Списки "безхазяйного" житла в Лисичанську, Сіверськодонецьку та Рубіжному з'являються регулярно. "Ласим шматочком" є квартири в будинках, які вціліли. Наприклад, у Лисичанську часто до списків "прихватизації" потрапляють квартири, розташовані на ГТВ. Нещодавно було оприлюднено список із квартирами по вул. Сосюри. Приватний сектор нікого не цікавить, як і зруйновані райони (наприклад, район заводу "Пролетарій").

Аналогічна ситуація і у Сіверськодонецьку. Регулярно до списків потрапляють десятки квартир. "Відновлення" не просувається такими швидкими темпами, як "прихватизація". Тому що "прихватизація" дуже вигідна. Зокрема, у Сіверськодонецьку "адміністрацію" цікавить не лише житло, а й аптеки, кафе та навіть бюро ритуальних послуг, промислові об'єкти, банківські відділення. Всі ці об'єкти одержують нових "власників", які раніше жодного відношення до приміщень не мали.

Боротьба за власні квартири

У 2025 році з'явилася інформація про те, що "суди" в "ЛНР" почали виносити рішення щодо нерухомості, яка потрапила до списків на прихватизацію. Після рішення "судових інстанцій" житло передається в муніципальну власність і може бути передане будь-кому. Але виникла проблема. "Влада" настільки перестаралася, що до списків "безгоспного житла" потрапило чимало квартир, власники яких навіть нікуди не виїжджали. Це наводить на думку, що ніхто не аналізує, чи справді в квартирах ніхто не проживає та чи ніхто не вносить оплату за комунальні послуги. Жодна квартира та жоден будинок в окупації не застраховані від "конфіскації", де б не були власники.

За підсумком, "суди" разом з рішеннями про передачу нерухомості в муніципальну власність почали отримувати оскарження від власників квартир. Як виявилося, деякі власники перебували на території регіону і просто не знали, що у 30-денний термін мають з'явитися до "адміністрації" з документами.

Наскільки складною є процедура оскарження, скільки часу вона займає та чи закінчується "перемогою" законних власників - конкретних прецедентів в інформаційному просторі не виявлено. Факт один: навіть якщо людина проживає на окупованій території та має російські документи на нерухомість, вона все одно може залишитися на вулиці або опинитися в ситуації, в якій право власності потрібно доводити через "суди".

Хтось, можливо, має на "суди" сили та час. А що, якщо йдеться про самотніх пенсіонерів чи людей з обмеженими фізичними можливостями? Протидіяти майновому беззаконню може далеко не кожен. І "владі" це лише "на руку". Життя в окупації - це ризик на кожному кроці. Адже все що завгодно може бути відібрано будь-якої миті - не тільки майно, але також свобода або навіть життя.

Читайте також: Додому - вже ніколи? Як переселенці з Лисичанська, Сіверськодонецька, Рубіжного бачать можливе завершення війни та чи вірять у визволення міст